Преса про нас

Тимур Баротов. Стаття "Як знімати українське кіно ..."

газета "День". "Українська революція. Iсторія без прикрас"

газета "День". "Я, воїн УНР"

Анастасія Пащенко. "Українська революція": реконструкція історії

Іван Канівець. Україна та Українська революція: про кіно і не тільки... 2012 рік

Інформація від УНІАН

"Історична правда" про фільм

"Українські новини в Чехії" про фільм

Перший показ трейлеру до фільму «Українська революція»

Відкриття пам’ятної дошки воїнам Армії УНР

Заява творчої групи фільму «Українська революція» 21.02.2014

Офіційна заява з приводу дати виходу фільму. 30.11.2011

Офіційна заява з приводу відтермінування прем'єри фільму. 15.08.2011

 

Як знімати українське кіно, або історія створення фільму «Українська революція»

7 вересня 2011

«Народ, що не знає своєї історії, є народ сліпців», – таку думку колись висловив Олександр Довженко. Інша мудрість,- "Народ, який не знає своєї історії приречений на її повторення".
Тож не випадково, з здобуттям Незалежності, коли більшість українців знали лише «офіційну» історію, ми припустили чимало помилок, що можна було оминути маючі історичний досвід здобуття самостійності і державотворення 1917-1921 рр. Наслідки цих помилок ми бачимо вже сьогодні і врешті-решт це може призвести до втрати державності. Лише поверхневий аналіз подій за 20 років Незалежності легко проявить усі здобутки та втрати, і терези переважать не на користь українців.
Проте, не будемо говорити про сумне. А повернемось до наших коренів: «Рослина без коріння всихає, людина без минулого не живе». Немає потреби занурюватися в глибоку історію, достатньо повернутися на початок минулого століття, коли українці творили державу, Українську народну республіку і змагалися за свою землю в оточенні ворогів української самостійності, що рясно виникли з усіх боків і навіть в середині України.
З цією метою з 5 січня 2011 року творчою групою на чолі з молодим режисером Іваном Канівцем, було розпочато роботу над екранізацією спогадів генерал-хорунжого армії УНР Всеволода Петріва. Документальна стрічка «Українська революція» – це спроба відтворити події не такої вже й далекої минувшини з метою продемонструвати сучасному українцю, як лише століття назад їх діди та прадіди здобували своє право на вільне життя.
Всеволод Петрів (у російських джерелах Петров) народився в Києві у родині генерала російської царської армії. Закінчив Київський кадетський корпус у 1900 р., Павловське Вище воєнне училище в Петербурзі (1902), Миколаївську Академію Генерального Штабу (1910). У березні 1917 року отримав звання полковника. Під час Першої світової війни за бойові заслуги був нагороджений Георгієвською зброєю (24 січня 1917 за бій 27 травня 1915) та всіма орденами до Святого Володимира III ступеня з мечами та бинтою.
Як зазначив Іван Канівець, спогади Петріва описують його участь у Перших Визвольних Змаганнях 1917-1921 років і вони дуже важливі тим, що їх автор описує не дії керівників держави, а ділиться своїми враженнями про все що він чув і бачив в ті часи. Завдяки цьому перед нами відкривається велична картина боротьби нашого народу за волю.
Історія яку розкриває Петрів, ламає міфи про те, що на Україні не було патріотів, що українці не прагнули незалежності. Глибина патріотичних почуттів українців того часу була не меншою, а можливо і більшою за сьогоднішню.
Достатньо навести один приклад. Український полк, який був самостворений українцями сьомої туркестанської (російської) дивізії восени 1917 року, був названий іменем кошового Запорізької Січі Костя Гордієнка, який свого часу підтримав гетьмана Мазепу у його боротьбі проти Петра І. Отже, не дивлячись на те, що українська історія в Російській Імперії була під забороною, українці знали своїх героїв.
Ще один цікавий факт. Українські вояки самі пошили жовто-блакитний прапор з портретом Шевченка, згодом зробили його полковим і з ним пробивалися в Україну. Текст присяги також написали самі і один перед одним присягнули. Ось як описує цей епізод Всеволод Петрів: «…В тій присязі кожний визнавав себе Гайдамакою, що обов'язаний боронити інтереси українського трудового народу та присягав не кидати рядів полку, заки не приїде до столиці і заки не буде вияснена дальша мета полку, що станеться після остаточного з'ясування ситуації, щоби виконати полкові накази, прямуючи безвідмовно, куди пошлють, а то й на певну смерть.
Ранком 26-го зійшлися всі Гордієнківці біля маленького Ліпківського мечету, де на площі розтаборилися вози, та після коротенької промови команданта полку присягнули на цю присягу, яку виробили напередодні та яку вже прочитали та обдумали з гайдамаками по сотнях.
Дивна, незвична присяга. Всі в шапках та без зброї. Нема ані попа, ані церкви. В стороні сиротливо стоїть маленький мечет, на площі коло нього рядами, як твердиня, вози. По присязі козаки поскидали шапки та почали стискати один другому руку, кажучи: "всім та тобі присягаю..."
Була то справді присяга Гайдамацького загону, а не муштрового українського полку, який в тяжких боях викувався із Гордієнківців.»
Фільм складається з двох серій по 25 хвилин, перша описує події з початку 1917 року до прибуття полку імені Костя Гордієнка в Україну. Друга серія показує події січня лютого 1918 року в Києві.
Прем’єра першої серії планувалася на серпень 2011 року, до 20-ї річниці Незалежності, однак вкластися в зазначений термін не вдалося з об’єктивних причин. На початок вересня стрічка відзнята лише на 95%, хоча в цей час ми мали завершити фільм і представити його на Міжнародний кінофестиваль, що тривав у дні святкування Незалежності. Доречно, що минулого року на фестивалі «Кінолев – 2010», фільм Івана Канівця «Тризуб Нептуна» здобув спеціальну відзнаку.
У рамках VI міжнародного фестивалю незалежного кіно «Кінолев 2011», 24 серпня, у Львові таки відбувся перший показ трейлеру до фільму «Українська революція». До слова на фестивалі були запрошені режисер та продюсер Іван Канівець, а також оператор Рустам Ходжієв.
Іван Канівець під час свого виступу зазначив: «Сьогодні можна почути, що в нашій країні безліч негараздів. Мабуть це правда. Але це можна змінити. І це можна змінити завдяки людям, які будуть готові йти на жертви заради власної країни. Хочу нагадати висловлювання американського президента Кеннеді: «не запитуй, що твоя країна зробила для тебе, запитай себе, що ти зробив для своєї країни». В нашій історії було багато людей, які готові були жертвувати своїм життям, щоби Україна існувала. Про таких людей розповів у своїх спогадах Всеволод Петрів, в 1917 році полковник російської армії, що згодом став військовим міністром УНР. Він бачив на власні очі як проходила українізація в російській армії під час подій 1917 року. Він бачив, як солдати, одягнуті в російську військову форму, починали відчувати себе українцями, і більше не хотіли боронити інтереси чужої для них імперії.
Фільм називається «Українська революція», з одного боку це скорочення від назви спогадів Петріва. Вони називаються «Спомини з часів української революції». Ця назва означає також соціальну і національну революцію, що відбулася в той час на теренах України. Але є також і третій, дуже важливій сенс у назві «Українська революція». Це революція, що відбулася в душі кожного українця, який був громадянином Російської чи Австро-угорської імперій. Це спалах, що пробудив національну свідомість, що змусив людину відчути себе відповідальним за долю своєї країни, свого народу…» – наголосив режисер фільму.
Однак про негаразди все ж таки слід зазначити. Останнім часом національне кіно переживає значні труднощі, які в першу чергу пов’язані з недолугим законодавством, відсутності державної ідеології, і як результат, відсутності інтереса до створення українського кіно, чого не скажеш про наших сусідів. Як приклад я би навів стрічки талановитих режисерів, польського Єжи Гофмана «Вогнем і мечем» та російського Володимира Бортко «Тарас Бульба». Обидва фільми висвітлюють козацьку добу нашої історії, але в обох присутній неукраїнський, а відповідно польський та російський погляд на події, що висвітлюються. Це і є ідеологія. Сьогодні в Україні зняти кіно, так само збитково, як видавати українські книжки. Тому цей пласт культурного життя фактично виживає за рахунок особистих внесків авторів і поодинокої підтримки небагатьох меценатів. Це щодо нашого законодавства, що пишеться явними недругами України і врешті-решт призводить до такого стану. Важко пригадати пристойний фільм відзнятий в останні роки за державної підтримки.
Тож невипадково, що фільм «Українська революція» знімався на громадських засадах, без будь-якого офіційного фінансування. Серед багатьох продакшенів в Україні не знайшлося жодного, кого би зацікавив «некомерційний проект». Продюсерів і власників телеканалів більше цікавить продукт шоуменів з танцями та співами, ну ще може кримінальні історії про «героїв» злочинного світу. Або сварки політиків у прямому ефірі, які намагаються підтримати свої рейтинги, що стрімко падають в очах пересічних українців. І цей продукт щоденно «пхають» українцям з блакитних екранів, а фільми про історію України нам знімають поляки та росіяни. Спробуйте пригадати скільки нових українських фільмів ви дивилися по телебаченню, не кажучі про кінотеатри в останні роки. Стає сумно. Не знаходиться місця в інформаційному просторі України для українського кіно. Тому українські кіностудії (Довженка, Одеська, Ялтинська) виживають за рахунок обслуговування (надання реквізиту, спеціальної техніки, костюмів, тощо) іноземних, в першу чергу російських (бо в них з ідеологією все гаразд) кіностудій, що постіно знімають в Україні, особливо в Криму, фільми різноманітного гатунку.
Наприкінці 2010 року, після виходу на екрани документальної стрічки «Тризуб Нептуна», режисер Іван Канівець намагався знайти фінансування на екранізацію унікальних спогадів колишнього полковника Російської імператорської армії, а згодом генерал-хорунжого армії УНР Всеволода Петріва. Тож після кількамісячних спроб знайти хоч одного небайдужого спонсора, авторська група розпочала роботу своїми силами залучивши друзів, родини і просто однодумців у проекті під назвою «Українська революція».
Як зазначив сам режисер, назва фільму виникла не тільки тому, що перекликається з назвою спогадів Всеволода Петріва «Спомини з часів української революції (1917-1921)», а й тому, що українська революція таки відбулася, незважаючи на твердження ворожих ідеологів, які називали її «буржуазною». Держава створилася і, хоч коротко, але проіснувала до моменту повної окупації і втрати Незалежності. Крім того революція відбулася у серцях і свідомості всіх українців, які ще «вчора» були підданими Австро-Угорської та Російської імперії, а «сьогодні» стали громадянами своєї, вільної держави – України. Й усвідомивши важливість подій вони стають на захист своєї Вітчизни.
Не дивно, що ця тема так швидко і глибоко захопила однодумців Івана Канівця і створила передумови для здійснення проекту «Українська революція» незважаючи на будь-які перешкоди. До речі команда формувалася ще під час створення попередніх фільмів. Зокрема стрічки «Світло для світу», «Українські епізоди», «Захоплення», «Телебачення майбутнього», «Інше місце», «Надія» та згаданий «Тризуб Нептуна», що відкрив серіал документальних фільмів часів української революції. Деякі стрічки вже неодноразово демонструвалися в Україні.
Перший фільм цього серіалу «Тризуб Нептуна», оснований на реальних спогадах безпосередніх учасників тих подій, розповів про підняття українських прапорів 29 квітня 1918 року на Чорноморській ескадрі і фортеці Севастополь. І хоча офіційно фільми не об’єднані в серіал, багато подій в них висвітлюють одні й ті ж події, тільки з описів різних свідків історії державотворення України в 1917-1921 роках, що лише додає фільмам об’єктивності і розмаїття. Цікавим є приклад, як Всеволод Петрів описує зустріч з невідомими моряками, що пліч-о-пліч з гордієнківцями боронили український уряд у Києві. У спогадах немає прямої вказівки походження підрозділу українських моряків, однак дослідивши інші спогади та історичні факти, з’ясувалося, що мова йде про так званий «морський курінь» з Севастополя. Укомплектований матросами та офіцерами українських екіпажів Чорноморського флоту, курінь з шести сотень став першим підрозділом морської піхоти, що став на захист України. Символічно, що у цьому епізоді, у свій вихідний день, знімалися справжні військові моряки, офіцери ВМС ЗС України, які проходять навчання в Національному університеті оборони України. Завдяки консультації і сприянню начальника кафедри ВМС цього навчального закладу, капітана 1 рангу Степана Яким’яка, нам вдалося грамотно відзняти ці сцени.
Як і в «Тризубі Нептуна», дикторський текст у фільмі «Українська революція» читає Народний артист України Богдан Бенюк. Головну роль Всеволода Петріва зіграв ройовий групи війсково-історичної реконструкції УПА «Повстанець» Вістун Грім (Богдан Іванько). Також до команди під керівництвом продюсера і режисера Івана Канівця увійшли: виконавчий продюсер Тимур Баротов, звукорежисер і композитор (автор саундтреку) Андрій Пархоменко, головний оператор Володимир Каштанов, оператори: Світлана Кульчицька, Рустам Ходжиєв, Орест Пона, Антон Олександров, Владислав Сурнін, Андрій Турянський, Тарас Галишко, Євген Возняк, Євген Романов, монтажер Денис Сатірін, адміністратор фільму Руслан Булатнік, і ще багато інших небайдужих людей, які абсолютно безкоштовно допомагали у складній роботі створення історичного документального кіно. Роль Симона Петлюри у стрічці виконав народний депутат України Олесь Доній, який навіть зовнє схожий на свого героя. Разом з командою Мистецького об'єднання «ОsтаNNя Барикада» О.Доній майстерно зіграв в епізоді припинення розстрілу робітників заводу «Арсенал», який детально описаний у спогадах В.Петріва.
Суттєву допомогу у створенні фільму надав і народний депутат України Андрій Шкіль. Орися Григоренко та Іван Юрчик встигали не тільки знятися у багатьох сценах, а й вести такий собі фотощоденник зйомок, завдяки чому на нашому сайті можна поетапно спостерігати хід всієї роботи. Бандурист Тарас Силенко надав народні костюми, привів музичний колектив на сцену сільського весілля і сам з успіхом відзнявся у кількох сценах.
Своєрідну команду склали всі, хто своїм посильним внеском наблизив завершення фільму. Наприклад, члени клубу військово-історичної реконструкції «Чота пішої розвідки третьої залізної дивізії армії УНР» та клубу військово-історичної реконструкції «Повстанець» стали головними героями фільму – «гордієнківцями» і з щирим завзяттям опановували акторське мистецтво. З огляду нестачі людей, доводилося часто-густо перевтілюватися в протилежні ролі і носити однострої тих чи інших героїв у масових сценах епізодів. Були навіть і курйозні моменти, коли одна людина грала в один день кількох героїв. Наприклад, Василь Любуня, який в одному епізоді про наших вояків знімався з українськими вусами, потім підстриг їх на німецький манер і зіграв роль німецького солдата з супроводу делегації, що вела переговори про припинення вогню. Того ж дня він зіграв роль цивільного під час засідання в Центральній Раді, щодо оборони Києва від наступаючих військ Муравйова. А потім зовсім зголив вуса і вжився в роль російського солдата в іншому епізоді. Іншого дня, під час кінної атаки, Василь продемонстрував і майстерність з верхової їзди та володіння шаблею, чого інші «актори» досягали вже на знімальному майданчику. Ця майстерність невипадкова, адже Василь Любуня осавул Вінницького козацького полку ім. Івана Богуна і на кожні зйомки спеціально приїздив з Вінниці. Згодився і його досвід полкового гармаша. Під час зйомок артобстрілу саме він командував розрахунком артилеристів.
Наш документальний фільм не вимагає високого артистизма від акторів, хоча деякі «герої» демонстрували справжню акторську майстерність. Як зауважив режисер, деяким людям цей талан даний від народження. Як кажуть «від Бога».
Ще на початку роботи складалися ситуації, коли за дрібні послуги нам виставляли тисячні рахунки, а познайомившись ближче із змістом фільму, ставали до лав нашої команди. Так, наприклад сталося під час зйомок у Пирогово (Національного музею народної архітектури та побуту в с.Пирогів) у лютому. Нам запропонували оплатити рахунок за надання можливості проведення зйомок на території музею. До речі, за кілька днів до нашого звернення росіяни там знімали сцени фільму «Біла гвардія» за М.Булгаковим і все оплатили. Який же подив був у дирекції музею, коли вони дізнались, що наш фільм знімається на громадських засадах і розповідає про історію боротьби за Україну. Після цього нам пішли назустріч, і незважаючи на сильний мороз -17 нам вдалося за кілька знімальних днів відзняти ключові сцени зими 1917-1918 років. Схожа ситуація склалася на зйомках в музеї «Київська фортеця» і «Музею народної архітектури і побуту у Львові», більш відомого як «Шевченківський гай». Щира подяка дирекції і колективам цих музеїв, які долучилися до шляхетної справи відтворення нашої історії.
До роботи над фільмом також долучилися співробітники Національного музею історії України, Музею Української Народної Республіки, Національного музею мистецтв імені Богдана та Варвари Ханенків. Без допомоги працівників зазначених музеїв не вдалося б якісно відтворити тогочасну епоху.
Оригінальний саундтрек та марші до фільму звучать у виконані музикантів Національного академічного духового оркестру України на чолі з генеральним директором, заслуженим працівником культури України Олександром Піроженко і головним диригентом Олексієм Рощаком, за що їм окрема подяка.
Завдяки колективу студії звукозапису «GOOD RECORDS», нам вдалося якісно записати саундтрек.
Однак не все давалося легко. Багато чого вимагає і фінансових витрат, які оминути неможливо. Зокрема, пошив уніформи та спорядження тих часів дуже витратна справа. А ціна за макети зброї, коливається від 1400 грн до 25 000 грн (наприклад за кулемет «Максим»). Вартість оренди трьохдюймової гармати часів першої світової війни сягала 10 000 грн за 1 знімальний день. І лише завдяки безкорисливій допомозі багатьох людей, українців не за національністю, а за духом, нам вдавалося долати численні труднощі та перешкоди.
Багато важливих сцен, з огляду на відсутність реальних споруд і будівель, знімалося в студії, а згодом використовуючи їх якісні світлини, монтувалися на комп’ютері. Проте, не все можна було зробити своїми силами, чи силами друзів. Хоча б транспорт і паливо для перевезення реквізиту й акторів до місця зйомок. А кількість витрачених коштів на телефонні розмови з різними операторами знімальною групою взагалі не рахувалася.
З огляду на неможливість оминути фінансових витрат, кожен з нас зробив свій особистий внесок і звернувся до не байдужих. Севастопольська організація Спілки офіцерів України на чолі з Василем Касюком першими відгукнулася на важливу справу повернення з забуття історії нашого народу й українського війська зокрема. Більшість офіційних звернень робилося саме від цієї організації. І це не випадковість, адже військово-патріотичне виховання молоді і військовослужбовців є чи не найважливішим статутним напрямком діяльності організації СОУ, яка в липні відсвяткувала свою 20-у річницю. Крім того, 6 грудня виповнюється 20 років Збройним Силам України і кращого «подарунка» ніж фільм про історію української армії УНР годі й шукати. Згодом і Київська організація Спілки офіцерів України підтримала проект, зокрема в особі першого командувача Військово-морських Сил України віце-адмірала Бориса Кожина та капітана 1 рангу Євгена Лупакова, який встиг відзнятися і в декількох сценах.
Севастопольці, члени СОУ Віталій Рожманов, Дмитро Зубров, Василь Бойко, Андрій Лубенець, Віктор Фірчук, Михайло Грицик, члени Конгресу українців Севастополя Віталій Осадчий, Богдан Мороз та багато інших поважних людей долучилися до цього шляхетного чину.
Багато було й українців, які надавали посильну допомогу в містах де проводилися зйомки. Зокрема у Львові, перший знімальний день проводився на території магазину "Штурм", поблизу ст. Персенківка, що спеціалізується на продажі зброї, спорядження та військового одягу. Львівські зйомки проводилися з використанням і макетів зброї, і військових одностроїв саме з цього магазину. Завдяки активній підтримці і безпосередній участі його власника, Володимира Правосудова та його співробітників нам вдалося відзняти багато сцен з новими обличчями та новим антуражем. Він і його товариші безперечно увійшли до складу нашої команди, за що їм щира подяка.
Не можу оминути допомогу й інших львів’ян. Іван Гаврилко, Іван Сприн, Юрій Волощак, Віталій Обожда, Дмитро Пожарський, Богдамир Стефанюк, Сергій Котлярів, Олександр Василюк, Макар Гаталяк, Максим Свідрук, Андрій Шурко, Оксана Баліцька, Орест Сімейко, Василь Особа, Тарас Ковалик, Станіслав Куркін, Віктор Дубко, Олексій Захаров та інші, знімалися без перерв у численних дублях протягом усього знімального дня. Завдяки допомозі голови профспілок медиків м. Львова Ольги Ходжиєвої, нам вдалося віднайти в Львівському медичному коледжі ім. Андрея Крупинського, оригінальний костюм сестри милосердя, вкрай необхідний для деяких важливих сцен.
«Українська революція», що складається з двох серій, повторив прецедент в українському кінематографі, коли фільм знімався за рахунок внесків українців. Звичайно найбільший внесок зробила команда, яка крім коштів вклала свою безоплатну працю і душу в 50-ти хвилинну документальну стрічку. Слід віддати шану батькові Івана Канівця, пану Анатолію. Колишній військовий моряк, винахідник і просто патріот України значно наблизив завершення проекту. Його внесок був як фінансовий, так і особистий. Зокрема, розміщення та харчування учасників проекту, що приїжджали на дні зйомок з Севастополя, Вінниці, Львова, Полтави, Кам’янець-Подільського та інших міст України. Підготовка та пошив уніформи, консультації та всіляка інша допомога переконливо довела, що без Анатолія Канівця, навряд чи у нас щось вийшло.
Хочу навести ще один цікавий епізод. У спогадах Петріва описуються особливі шапки, що носили в Туркестанській дивізії: …Чорні шапки (ми всі були в сибірських кудлатих папахах) так достроювались до тієї дикої природи: кудлаті сибірські кучми, вихудлі коні, валка возів усуміш на колесах і санках, що чорним вужем тягнулась поміж височезними стовбурами дерев-велетнів або різко видніла на широких багнищах, – усе те творило вражіння чогось несправжнього, якоїсь казки з давньої давнини гайдамацьких походів… Віднайти в Україні подібні папахи виявилось неможливим, тож закупивши в Криму кілька вівчих чорних шкур, у ніч перед зйомками, відповідно до наказу царських часів, що регламентував розміри і форму папахи, перевівши вершки у сантиметри, Руслан Булатнік, Василь Любуня і я, до ранку пошили мінімальну кількість папах для наших героїв. А на епізод з моряками, на стрічки безкозирок золотою фарбою і відповідним шрифтом, дослідним шляхом, наносили назви українізованих чорноморських крейсерів та лінкорів: ВОЛЯ, ПАНТЕЛЕЙМОНЪ, ЕВСТАФІЙ, ІОАНН ЗЛАТОУСТЪ, ПАМЯТЬ МЕРКУРІЯ. Аксельбант офіцера Генерального штабу переробляли з генеральського аксельбанту МВС України. Темляк на нагородну Георгієвську шашку зробили власноруч. Загалом, за час зйомок фарбувати, шити і перешивати доводилося чимало.
Згадав ще одну історію. Якось, завантаживши у машини учасників проекту весь реквізит і знімальну техніку, викликали таксі щоб доїхати самим на розвантаження машин. Обговорюючи деталі зйомок дорогою, викликали неабиякий інтерес у водія, який дізнавшись про проект, висловив щире бажання взяти у ньому участь. Згодом він успішно знявся у фільмі. Іншим разом у суботу, завершив знімальний день з епізодами цивільних киян, які за сценарієм радісно зустрічали гордієнківців після звільнення Києва, ми з’ясували, що частина зимових костюмів взятих напрокат, має без діла пролежати аж до понеділка. Тож розпочавши операцію «знайди друга і подругу», які ще не знімалися, ми зібрали на прогулянку в парку біля князя Володимира кількох знайомих. А для збільшення кількості облич, мені довелося звертатися до перехожих у парку з пропозицією знятися у нашому фільмі. Назбиралося ще кілька охочих. Серед них мене здивував один поважний чоловік, який без роздумів і з’ясувань відразу погодився. Коли ми відзняли необхідні плани, він надав свою візитівку для запрошення на прем’єру. На візитівці значилось: Національна спілка кінематографістів України, кінорежисер, народний артист СРСР Степанян-Григоренко Валерій Арсенович. Моєму здивуванню не було меж. Інший режисер, Андрій Турянський (режисер-постановник фільму «Бій за гору Маківка») із своєю власною камерою відзняв, за словами Івана Канівця «золоті кадри» під час зйомок у Львові. Вдалими були операторські кадри і львівянина Тараса Галишка.
Були приклади різної допомоги. Зокрема, один поважний ректор одного з київських ліцеїв, надав 10 тисяч грн. із зарплатні та щиро побажав успіхів у нашій справі, при чому вирішив лишитися інкогніто. Ще один цікавий приклад, коли на фільм надали певну суму з власного заробітку і побажали отримати його для трансляції на місцевому каналі. Мова йде про генерального директора телерадіокомпанії «Сокаль», Миколи Паська.
Депутати Львівської міської ради також скинулися на фільм і зібрали 4 тисячі грн.. А обласна рада пообіцяла допомогти у тиражуванні фільму на диски, а особисто допомогли Олег Тягнибок, Василь Паденяк, Михайло Задорожний. Окрема подяка львів’янам Гавриліву Андрію, Олегу Кристиняку, Роману Козаку і братам Роману та Юрію Грицевичу. Ці патріоти допомогли і словом, і ділом. Насправді, ми зверталися до сотень різних заможних українців, яких я не буду перераховувати, адже на ділі вони виявились просто байдужими. Нажаль, в Україні справжні патріоти не є багатими, а ті хто багаті, далеко не патріоти. Ось така сумна істина.
Проте були й насправді смішні історії. Одного разу, напередодні зйомок, один з героїв фільму повідомив режисера, що не зможе прийти. Ключові сцени, що планувалося знімати, були побудовані на участі саме цього героя і зйомки стали під загрозою зриву. А враховуючи, що інші герої і знімальна група у вихідний день, прибули до Києва, або вже були в дорозі, відвернути «катастрофу» було неможливо. Я спробував розібратися в ситуації і з’ясував, що причиною відмови стала вимога дружини перекопати город, бо весна вже буяла, а чоловік в будні працює на роботі, а всі вихідні знімається в кіно. Надавши слово офіцера, що город буде перекопаний ситуація була врятована. А наступного дня, разом з адміністратором фільму Русланом Булатніком, ми чесно відпрацьовували трудодні з лопатою в руках, чим рятували фільм і сім’ю від незворотнього конфлікту. Адже від чоловічих обов’язків кіно не звільняє. Вже повертаючись до дому, ми жартували на кшталт можливого запитання: А чим ви допомагали у створенні фільму? Копали город! Іншим разом ще взимку, на зйомках у Пирогово, в приміщенні, де переодягалися актори, видавалася зброя і просто всі грілися між сценами, сніг нанесений із взуттям створив маленькі озерця. По завершенні зйомок, відпустивши акторів, ми разом з Василем Любунею та оператором Рустамом Ходжиєвим, закатав рукава, вимивали підлогу всього поверху. У приміщення заглянув заступник директора музею. Треба було бачити його обличчя коли він побачив мене у формі царського офіцера з ганчіркою в руках і наспівуванням козацької пісні, під час домиванння сходинок. Весело.
Наведу дві зовсім інші історії, що сталися коли ми ще намагалися знайти нормальне фінансування проекту. Під час розпочатої роботи, до режисера Івана Канівця звернувся один відомий український продюсер, який повідомив радісну новину, що він знайшов кошти на повне закриття бюджету фільму, що складає 419 тисяч грн.. Ми щиро зраділи, але згодом з’ясувалося, що є певні умови за яких отримаємо фінансування. Умови були озвучені згаданим продюсером приблизно так: «Перепишіть сценарій і всіх більшовиків та ворогів гордієнківців зробіть українцями, які просто по-своєму воювали за Україну». Ми ґречно подякували, пояснивши, що не можемо переписати справжні спогади реальної людини. Через певний час подзвонив ще один киянин, запропонувавши свої послуги у залученні фінансування проекту з боку української діаспори. Він також висунув умову: «40% відкат». Ми знову ґречно подякували й сказали, що подумаємо. Так і закінчилися спроби знайти фінансування з одного джерела, і фільм став «народним».
Ще одною важливою особливістю фільму є те, що реальних світлин і хронік, що показували б героїв у період, охоплений сюжетом, немає, і знімальна група крок за кроком відтворює епізоди, описані в достатньо насичених деталями та живими емоціями спогадах головного героя. Стрічку доповнять і роботи художника Василя Придатка, що спеціально малює для фільму картини в особливому стилі. У фільмі планувалося використати деякі тогочасні пісні, що можна почути сьогодні у виконанні Тараса Компаніченка.
Для глибшого розуміння емоційності живих спогадів наведу уривок вступного слова Всеволода Петріва до своєї книги «Спомини з часів української революції (1917-1921)» мовою оригіналу.
« …Яке воно недавнє, а таке далеке здається оце минуле. Ніби то колись в іншому житті було. Бо безодня ділить то бурхливе, небезпечне, повне діл і починів життя з часів відродження великої нації від нинішньої тиші сірого будня, того сучасного емігрантського животіння і його безвиглядної одноманітности.
Сам собі видаєшся старим, який виконав уже свої завдання – так якось невблагано затираються щоденно назви, дати, призвища, вчинки, що якби не те, що прокидається вже Український Велетень, що все більше та більше набирає він сили там у далекій Батьківщині, що час від часу дає про себе звістку, як блискавка про громовицю, — то здавалось би, що те все тільки нам снилось.
Та не був це сон. А справді боролись, умирали, страждали передові борці українського відродження. І в імя тих страждань й крови, в імя заповітів на майбутнє для ріднього народу, не можуть ще живі тілом й духом учасники великих днів не закріпити цього минулого, не можуть не залишити виразних слідів по собі й правдиво змальованого перебігу подій минулої героїчної доби.
Авторові цих рядків довелося пережити богато підчас визвольної боротьби українського народу. Спершу, як рядовому боєвикові з крісом у руці на чолі Запоріжського полку імени кошового отамана Костя Гордієнка та кінних гайдамаків, дальше за часів гетьмана Скоропадського на ріжних посадах, потім на чолі житомирської Юнацької Школи, Північної дивізії, Волинської групи, Військового Міністерства, інспектора піхоти, начальника Генерального Штабу, а вкінці як звичайному інтернованому без посади у Польщі.
За отой час довелося бути свідком багатьох політичних та інших інтриґ, збирати про них інформації, одначе вистерігатись активної в них участи, наскільки це не торкалось збройної боротьби з ріжними наїздниками, хтоб вони не були.
На тому місці будемо змальовувати перебіг подій, вистерігаючись оцінок, які для учасника не можуть бути безсторонними. Прохаємо також вибачити деякі можливі неточносте. Дати та частина записок загубилась, а в памяти не все задержалось.
Думаємо, що наша праця допоможе майбутньому українському історикові до висвітлення богатьох подій, а читачеві зробить зрозумілим богато дечого із вчинків провідників української революції, головно з тих настроїв та психічних здвигів у масах, що дійсно зброєю, вогнем і терпінням провадили ту революцію, із тих настроїв, які були рішаючими чинниками невдач, або й перемоги.
Автор не має намірів писати історію, а списує тільки те, що бачив, відчував і як розумів оці події один із активних учасників визвольної боротьби…»
«Спомини з часів української революції (1917-1921)» Всеволода Петріва, лягли в основу сценарія стрічки і надихнули практично всю знімальну групу до активної роботи.
Проте, незважаючи на велике натхнення, той порив і ентузіазм, з яким ми взялися до роботи, були на цьому шляху труднощі, невдачі й помилки. Ще на підготовчому етапі наприкінці 2010 року, один військовий історик, який погодився допомогти консультувати стрічку, отримавши сценарій для роботи, зник аж до моменту, коли робота над фільмом перетнула рубіж 50%, що призвело до ситуації, коли виправляти б щось було занадто пізно.
Звичайно ми намагалися відтворити події якнаймога більш об’єктивно та точно. Однак не все можна було зробити, як кажуть військові реконструктори «правильно». Наприклад, на більшості гвинтівок Мосіна, що використовувалися під час зйомок, мушки за формою відрізняються від тих, що відповідають періоду Першої світової війни і «набите око» фахівців відразу помітить «неправильність» таких деталей. Згадую, як ще на початку роботи ми привезли до заступника ройового Групи війсково-історичної реконструкції Української Повстанської Армії «Повстанець» Владислава Куценка деякі важко здобуті речі, що на нашу думку могли бути використані і відповідали б згаданому періоду. Але ще важче було слухати його вердикт – це викинь, це теж викинь, це нікому не показуй, це неправильно… Однак довелося змиритися з слушними зауваженнями і шукати інші способи відтворення деталей, які й створили реалістичну атмосферу того часу.
З початку роботи, проект «Українська революція» привернув увагу української молоді й інтелігенції, і на різних сайтах, в друкованих та електронних ЗМІ з’явилося чимало інформації про документальну стрічку. З’явилися і прихильники нашого проекту, які з нетерпінням чекають прем’єри фільму. Однак, під час розмов з представниками «четвертої влади» через неуважність деяких журналістів у виданнях з’явилися неточності, що потребують корегування. Нажаль, це також вплинуло на хід роботи і відняло певний час, що призвело до необхідності звернутися режисеру з офіційною заявою про відтермування прем’єри фільму до учасників проекту, друзів та майбутніх глядачів.
Ось така непроста, але дуже цікава і захоплююча робота – творити українське кіно про нашу з вами історію. Проте, фініш не за горами. І незабаром Ви зможете побачити фільм на екранах і навіть відвідати його прем’єрні покази, що планується провести в Києві, Львові та Севастополі. Слідкуйте за новинами на сайті нашого фільму http://ur.kvideo.com.ua/.

З повагою до читача,




Тимур Баротов-заступник голови Севастопольської організації Спілки офіцерів України, виконавчий продюсер фільму «Українська революція»,
капітан 2 рангу запасу для порталу українських офіцерів (Спілки офіцерів України).

Оригінал статті був опублікований на порталі українських офіцерів, який на сьогодні не існує

 

Українська революція. Iсторія без прикрас

Режисер Іван Канівець готує документальний фільм на основі спогадів генерала та військового міністра УНР Всеволода Петріва

Вікторія СКУБА, «День»

Український режисер, випускник Національного університету театру, кіно і телебачення Іван Канівець готує документальний фільм, присвячений подіям Української революції 1917—1918 років. Загалом про тогочасні революційні події в Україні було знято лише декілька стрічок, зокрема «Українська революція — втрачена держава» Сергія Братішка та «Українська революція 1917—1921».

Про режисера Івана Канівця «День» вже повідомляв своїм читачам після його дебюту з документальним фільмом «Тризуб Нептуна» — першим, який розповідає про революційне становлення Українського державного флоту в 1917—1918 роках. Друга стрічка, над якою зараз працює режисер, — це продовження теми, тільки тепер події відбуваються не на морі, а на суші.

Як розповів «Дню» Іван Канівець, в основі фільму — історія полку імені Костя Гордієнка, яка базується на спогадах генерала, а в 1919 році військового міністра УНР Всеволода Петріва. Його спогади цінні насамперед тим, що написані живою мовою — Всеволод Петрів передає події такими, якими він їх побачив, без прикрас. Генерал зустрічався з багатьма лідерами Української революції, й спогади містять цікаві описи цих зустрічей та їхніх учасників.

— Наприклад, є цікавий спогад про те, як Симон Петлюра заступився за взятих у полон більшовиків, — розповідає Іван Канівець. — Сюжет фільму такий: у 1917 році Всеволод Петрів бере активну участь в українському русі на Західному фронті, де організовує з українських вояків 7-ї Туркестанської дивізії полк ім. Костя Гордієнка. Після жовтневого перевороту, полк наказано роззброїти, провідників арештувати. На чолі полку Всеволод Петрів проривається на територію України. Їм доводиться прориватись з оточення через білоруські ліси, але все ж вдається потрапити до Києва саме в потрібний момент.

У Києві — Арсенальське повстання. Саме підтримка добре навчених та досвідчених вояків Петріва, які стали на бік Центральної Ради, допомогла врятувати ситуацію. Згодом полк ім. Костя Гордієнка стає однією з трьох частин, на яку могла розраховувати Центральна Рада. Він захищатиме Київ під час наступу військ Муравйова, відступатиме разом із УЦР до Житомира... А після підписання Брестського мирного договору 1918 року Петрів отримає наказ звільнити Київ від більшовиків. Остання дія у фільмі — це парад українських військових на Софійському майдані. Але оскільки історичний вигляд майдану вже зруйновано, то доведеться монтувати його за допомогою комп’ютерної графіки. Загалом у фільмі буде багато комп’ютерної графіки та історичної реконструкції, оскільки світлин з того періоду збереглося дуже мало.

Стрічка складатиметься з двох частин по 25 хвилин кожна. Першу режисер сподівається завершити до середини літа, а другу — до кінця вересня цього року. Цілком можливо, що прем’єра першої частини фільму відбудеться під час фестивалю «Кінолев», у якому Іван Канівець брав участь минулого року з фільмом «Тризуб Нептуна» та отримав спеціальну відзнаку.

Прикметно, що цей фільм, як і попередній, Іван Канівець знімає власним коштом. Допомогу режисеру надає музей УНР, активну участь у проекті бере капітан другого рангу Тімур Баротов з Севастополя. У фільмі також знімаються реконструктори з військово-історичних клубів «Повстанець» та «Чота пішої розвідки 3-ї залізної дивізії ДА УНР». Закадровий текст читатиме народний артист України Богдан Бенюк, музику пише Андрій Пархоменко, а ілюстрації створює полярний дослідник, вчений та художник Василь Придатко.

Бізнесмени та політики спершу погоджуються, що такий фільм — річ потрібна і цікава, але спонсорами бути не хочуть, посилаючись на кризу.

— Складається враження, що українські бізнесмени спершу не уявляють, наскільки це складний процес і яких коштів він вимагає, тому погоджуються допомогти, а коли бачать реальний кошторис — відмовляються. Нібито розуміння потреби у власних та якісних історичних фільмах є, але кожен думає — нехай це зробить хтось інший. Утім через кілька років ніхто не виправдовуватиме державу тим, що не було коштів чи людей. Це просто треба комусь робити, — говорить Іван Канівець.

№42, п'ятниця, 11 березня 2011

Оригінал статті був опублікований в газеті "День":

http://www.day.kiev.ua

 

«Я, воїн УНР»

У Київській фортеці знімають фільм про Українську революцію 1917—1918 років

Вікторія СКУБА, «День»

Минулої неділі кореспонденту «Дня» випала нагода побувати на зйомках документального фільму про Українську революцію 1917—1918 років (ми вже повідомляли нашим читачам про цей фільм у матеріалі «Українська революція. Історія без прикрас» у «Дні» №42 від 11 березня ц.р.). Зйомки відбувалися у Київській фортеці. Воїнів армії Української Народної Республіки у фільмі грають реконструктори з військово-історичних клубів «Повстанець» та «Чота пішої розвідки 3-ї залізної дивізії ДА УНР», які вивчають цей період до деталей.

Під час зйомок штурму Київської фортеці, коли «УНРівці» билися з «червоноармійцями», кореспонденту «Дня» довелося спостерігати цікаву картину. Реконструктори усяко ухилялися від ролі окупанта. А коли одному з них все ж довелося одягнути форму червоноармійця, він закричав до своїх товаришів: «Ліквідуйте вже цього москаля швидше!» Хоча зіграв свою роль сумлінно.

Після цього цікавого випадку кореспондент «Дня» запитав в одного з реконструкторів, ким для нього є воїн Української Народної Республіки.

Юрій КУДРЯШОВ, історичний реконструктор, «воїн чоти пішої розвідки третьої дивізій залізної армії УНР»:

— У дитинстві я прочитав книгу про Україну в боротьбі за незалежність та державність. Там описувалася визвольна війна 1917—1919 років. Я довго роздумував над прочитаним. А потім почав займатися історичною реконструкцією — став «воїном чоти пішої розвідки третьої дивізії залізної армії Української Народної Республіки». Ми досліджуємо та відтворюємо той період до дрібниць, навіть у побуті. Я розумію, що керівництво УНР зробило чимало помилок у боротьбі за незалежність. Але політика політикою, а звичайні воїни самовіддано робили свою справу. Коли армія УНР за наказом командування відступила та перейшла за Збруч до Польщі, чимало воїнів у своїх рапортах до командування писали, що хочуть повернутися в Україну та воювати далі. Адже хоча частина УНРівців воювали «за хату і сад» чи заради помсти (вбили чи побили рідних, спалили дім, зґвалтували дружину), але було й чимало таких, які вже в той смутний період розпаду імперії усвідомлювали себе українцями та воювали за свою державу та волю.

Оригінал статті:

http://www.day.kiev.ua

 

Журнал "Кіно-театр", 2013 №1

"Українська революція": реконструкція історії

Анастасія Пащенко

«Українська революція»

Автор сценарію, продюсер і режисер – Іван Канівець

Головний оператор – Володимир Каштанов

У ролях: Богдан Іванько, Олесь Доній та ін.

kvideo.com.ua, 2012.

У вересні минулого року в Будинку кіно відбулася прем’єра першої серії двосерійної стрічки Івана Канівця «Українська революція».

Фільм знято за спогадами Всеволода Петріва – генерал-хорунжого армії УНР, військового міністра молодої республіки. З його мемуарами І. Канівець ознайомився під час роботи над «Тризубом Нептуна», документальною стрічкою про формування українського флоту 1917–1918 років (як бачимо, тема визвольних змагань для режисера не нова). Жанр фільму визначений як «документальна екранізація»(1); у цьому випадку також цілком можна застосувати поняття «історичної реконструкції»: саме реконструкція, а не автентичні фото- і кіноматеріали, стала основою візуального ряду.

Чому ж у документальній стрічці відчутний брак власне документальних кадрів? По-перше, за словами військово-історичного консультанта стрічки Владислава Куценка, тогочасна українська хроніка практично не збереглася(2). По-друге, сама структура фільму вимагала досить специфічного матеріалу: адже йдеться про дослівну (у прямому сенсі: закадровим текстом і є адаптовані спогади Петріва) екранізацію, підібрати оригінальну хроніку для якої в принципі неможливо. Тому-то всю стрічку знято в документалістському стилі: вона чорно-біла, з імітацією старих світлин. Технології загалом відіграли тут особливу роль, адже з революційних часів уціліло не так багато об’єктів, та й ті, природно, протягом майже сторіччя не лишалися незмінними. За словами самого автора, комп’ютерну графіку застосовували мало не в кожному кадрі(3).

Отже, фільм можна визначити як історичну реконструкцію. Тут слід сказати кілька слів про феномен реконструкції у сучасній культурі загалом та про її вплив на стрічку зокрема. В «Українській революції» можна простежити безпосередній зв’язок з рухом історичної реконструкції – своєрідної форми дослідження і відтворення певного історичного періоду, зокрема у вигляді рольової гри. Наголосимо на тому, що члени клубів «Чота пішої розвідки 3-ї залізної дивізії ДА УНР», «Повстанець», «Штурм» брали активну участь у створенні фільму і як консультанти, і як актори (серед них виконавець головної ролі Богдан Іванько – ройовий з «Чоти пішої розвідки 3-ї залізної дивізії ДА УНР»).

Рух реконструкції, що набуває дедалі більшої популярності на наших теренах, не випадково проявив себе і в кінематографі. Що ж таке реконструкція? Це, зокрема, відтворення явища, його «повторення» – і водночас «уживання» у нього учасника. Тобто не лише «розігрування» ходу подій, а й намагання «відчути» його, побачити зсередини. Принцип «вживання» тут – ключовий момент: скажімо, за правильником «Чоти пішої розвідки 3-ї залізної дивізії ДА УНР», правила поведінки на акціях передбачають відповідність відтворюваній добі в усьому – від особистих речей до специфіки спілкування учасників(4). А як щодо глядачів?

На їхніх очах відбуваються події минулого (чи принаймні показано, «як воно було»), і водночас усі пам’ятають, що дієвці – ті самі інженери, програмісти, юристи, як і самі глядачі У таких інсценівках заманливо побачити відгомін давніх ритуалів (долучення до Події через її відтворення). Прагнення до відтворення, власного досвіду у чомусь новому, незвичному загалом характерне для сучасної культури. Цивілізація з її домінантою технологій «відчужує людину від життя», але водночас і надає широкі можливості для його імітації, реконструкції. Різноманітні ярмарки, майстер-класи, рольові ігри нагадують призабуті традиції, відтворюють минуле…

Як же ці тенденції проявилися у стрічці? Передовсім сама стрічка – це реконструкція. Прикметно, що увагу автора привернули спогади – погляд не «об’єктивний» (тобто безсторонній, «сухою мовою архівних документів»), а особистий, «зсередини». Таким вийшов і фільм – не «традиційний» із щонайширшим використанням оригінальних матеріалів, супровідним текстом-коментарем. Тут документом є самі спогади, перенесені в екранну форму.

Такою є і стилістика стрічки. Замість введення у фільмову тканину автентичних фото- і кіноматеріалів – ефект творення їх (а отже, й історії, відбитками якої вони є) «тут і тепер». «Старі світлини» «вживлено» в епізоди так, що виникає система: «подія – її відбиток». Щодо хроніки, то до неї апелює вже чорно-білий відеоряд, при цьому символіка – національна і більшовицька – у фільмі кольорова. Цей смисловий акцент актуалізує образ, переносить його з умовного історичного часопростору у сьогодення, адже і проблема розбрату (у самому фільмі, щоправда, не акцентована), і проблема розбудови державності актуальні й нині.

Прийом обігравання, «уісторичнення» події вельми показовий. Адже фільм – це також творення образу історії. І саме реконструкція, з її поєднанням рис ігрового й документального кіно, забезпечує водночас певний ефект присутності та відчуття «атмосфери історії». Усвідомлення того, що історичного персонажа насправді грає наш сучасник, не може не вплинути на сприйняття фільму: глядач уже на іншому рівні долучається до світу зображуваних подій, через актора-«медіума» встановлює зв’язок із ним. Певним чином сприяють цьому навіть недоліки гри акторів-непрофесіоналів. Вони посилюють і ефект «розігрування», моделювання подій, що знову ж таки відсилає нас до реконструкції з її специфікою.

Отже, стилістика реконструкції, ефект «творення історії тут і тепер», візуальні акценти (кольорова символіка) і пісенний супровід у виконанні сучасного кобзаря Тараса Компаніченка (покликання до традиції, національної культури) – усе це зазвучало не лише як цікавий і невимушений переказ сторінки історії визвольних змагань. Це ще й показ повсякчасного творення історії та її зв’язок із сучасністю.

Актуальною є й головна ідея стрічки, озвучена автором на прем’єрі: «Коли в українців є воля до перемоги, вони можуть зробити нездоланне, перемогти». Що ж, слова ці Іван Канівець підтвердив власним прикладом, створивши фільм «Українська революція».

1. http://ur.kvideo.com.ua/info.html

2. http://cossackland.org.ua/2012/09/03/ukrajinska-revolyutsiya-zroblena-zusyllyamy-300-aktoriv-i-11-operatoriv/

3. «Українська революція» вийшла в прокат // http://h.ua/story/362456/

4. http://kupa.in.ua/doc.php


Оригінал статті:

http://www.ktm.ukma.kiev.ua/show_content.php?id=1442

 

Іван Канівець / Україна та Українська революція: про кіно і не тільки...

Зараз, коли вимовляєш "Українська революція", багато хто думає про події недавнього минулого. Насправді, Українська революція - це період 1917–1921 років, під час якого, українці відчайдушно боролися за створення власної держави. Пізніше історики назвали це Першими визвольними змаганнями. Хоча люди які боролися тоді, не мали гадки про те, що будуть якісь інші визвольні змагання. Вони вірили у свою перемогу.

Поразка у цій боротьбі принесла нашій країні безліч трагічних наслідків, таких як колективізація, голодомори, політичні репресії. Також поразка призвела до менш трагічного, але значно тривалішого наслідку, який і досі нищить сучасні спроби розбудови української держави.

Цей наслідок — історична амнезія. Події, які генерал-хорунжий Української Народної Республіки Всеволод Петрів описав як "прокидається вже Український Велетень" сьогодні невідомі більшості українців.

Саме тому фраза "Українська революція" викликає хибні асоціації. А відтак, ідея зробити щось для своєї країни, виглядає хибною, направленою «проти течії», позбавленою історичного підґрунтя.

В результаті, ми зраджуємо пам'ять людей, які жертвували життям заради створення української держави. Наші міста і села рясно вкриті пам’ятниками особам, багато з яких відзначилися лише тим, що служили тому чи іншому окупаційному режимові. А що вже говорити про вулиці Леніна, Маркса, та ін.. Зараз говорять про встановлення у столиці пам’ятника Столипіну, людині, яка забороняла українські книжки та газети, проведення культурних заходів українською мовою. А пам'ятників тим, хто хотів визволити нас із неволі — лише одиниці. На щастя, благодійна ініціатива "Героїка" почала встановлення пам'ятників справжнім героям України, проте цей титанічний труд пав на плечі лише кількох людей, що з оглядку на масштабність задачі є явно недостатнім.

Особливий сум викликає те, що майже увесь час Перших визвольних змагань, українська справа здавалася безнадійною. Занадто сильним були вороги. Тож люди, які свідомо вступили в боротьбу за свободу власного народу, були найкращими представниками свого покоління, найвідданішими ідеї вільної незалежної України.

Вони не могли розраховувати на гроші та нагороди, адже уряд зазвичай не мав ані грошей, ані нагород для них. Часто бракувало навіть набоїв та медикаментів. Вони боролися за ідею. Десятки тисяч загинули під час цієї боротьби. 

Давайте візьмемо будь-якого українського добровольця, рядовика чи старшину, який поклав свою голову під Києвом, Львовом, Полтавою, Харковом, чи Катеринославом, і порівняємо його вчинки та його мотивацію з вчинками та мотивацією людей, які в останні роки отримали звання «Герой України». Хто з них більше заслуговує на народну пам’ять?

Такі роздуми змусили мене, як режисера документального кіно, звернутися до теми Перших визвольних змагань.

Під час роботи над фільмом «Тризуб Нептуна», в якому розповідається про створення українського флоту під час Перших визвольних змагань, до моїх рук потрапила книга «Спомини з часів української революції (1917-1921)». Автор, Всеволод Петрів, колишній військовий міністр Української Народної Республіки, на початку революційних подій був полковником російської імператорської армії. Він з самого початку приймав активну участь в українському русі. Згодом, його обрали командантом українського полку імені кошового отамана Костя Гордієнка. На чолі цього полку він прийняв участь у звільнені України від більшовиків у першій половині 1918 року. Потім на різних посадах боровся за Україну до кінця Перших визвольних змагань.

Мене спогади Петріва вразили поглядом автора. Він описує події не як великий керманич, чи визначний полководець, який бачить усе з власного кабінету. Він пише як сприймали, що думали та казали рядовики, селяни, мешканці міст.  І врешті ми отримуємо картину «… тих настроїв та психічних здвигів у масах, що дійсно зброєю, вогнем і терпінням провадили ту революцію …».

Для себе я одразу вирішив, що ці спогади мають бути екранізовані. Проте, світлин подій, які описує Петрів, лише кілька десятків, і то переважно пізнього періоду. То ж навіть для створення документального кіно на цю тему, необхідно було провести масштабні зйомки.

Майже рік я розмірковував над тим, як це зробити. Врешті народився сценарій, який враховував різноманітні технічні рішення, які дозволяли мінімізувати витрати на знімальну техніку. Та все одно, рахувати скільки грошей було потрібно для найпростішого втілення цього задуму було моторошно. Люди до яких я звертався з пропозицією профінансувати проект, не змогли допомогти, тому залишився єдиний вихід. Я звернувся до усіх потенційних учасників проекту з проханням працювати без гонорарів. Звичайно, залишались ще витрати на знімальну техніку, проте я був певен, що їх можна закрити за рахунок знімальної групи.

Таким чином, 5 січня 2011 року розпочалися зйомки документального фільму «Українська революція» за спогадами Всеволода Петріва. Цей фільм створювався добровільною працею сучасних українців для увічнення пам’яті українських героїв. Фільм складається з двох серій по 25 хвилин. Прем’єра першої серії відбулася 8 вересня 2012 року. Зараз йде робота над другою серією.

Праця над проектом, що розтягнулася майже на два роки, була важкою та виснажливою. Проте, згода більше ніж трьох сотень людей долучитися до проекту показала, що ми на вірному шляху. Я хочу низько вклонитися усім хто допоміг у створенні фільму. Це в першу чергу народний артист України Богдан Бенюк, який читав дикторський текст. Виконавець ролі Всеволода Петріва Богдан Іванько. Головний оператор Володимир Каштанов, оператори: Світлана Кульчицька, Рустам Ходжієв, Орест Пона, Влад Сурнін, Андрій Турянський, Антон Олександров, Євген Возняк, Тарас Галишко, Євген Романов, Євген Єрмаков.

Це також композитор та звукорежисер: Андрій Пархоменко, весь склад Національного  академічного духового оркестру України, на чолі з Генеральним директором Олександром Піроженко. Кобзарі Тарас Компаніченко та Тарас Силенко. Військово-історичні консультанти:  Владислав Куценко, Євген Іванов, Василь Любуня, Тимур Баротов.

Над монтажем та комп'ютерною графікою працювали: Денис Сатірін, Руслан Булатнік, Дмитро Забарило, Світлана Кульчицька. Організацію зйомок забезпечували адміністратор Руслан Булатнік та виконавчий продюсер: Тимур Баротов

У зйомках фільму приймали активну участь клуби військово-історичної реконструкції "Чота пішої розвідки 3-ї залізної дивізії ДА УНР" , "Повстанець", "Штурм".

В ролі Симона Петлюри знявся Олесь Доній.  Велику допомогу надали меценат Володимир Правосудов, та Андрій Шкіль.

У створенні фільму також допомагали: Мистецьке об'єднання «ОsтаNNя Барикада», Магазин "Штурм", Севастопольська і Київська організація Спілки офіцерів України,  Львівська міська рада, Національний музей історії України, Музей Української революції 1917-1920, Національний музей народної архітектури та побуту в с. Пирогово, Історико-архітектурна пам'ятка-музей "Київська Фортеця", Музей народної архітектури та побуту у Львові, КМО Молодий Народний Рух, Музей західного та східного мистецтва, Бібліотека Національної спілки архітекторів України, Державна наукова архітектурно-будівельна бібліотека імені В.Г. Заболотного.

Зараз, коли перша серія фільму готова,  я ставлю за мету її максимальне поширення усіма доступним засобами, тому вона доступна для безкоштовного перегляду в Інтернеті на сайті http://ur.kvideo.com.ua/.

Диск з фільмом безкоштовно розповсюджується через громадські організації. Також, знімальною групою, та іншими ентузіастами було організовано близько двох сотень безкоштовних публічних переглядів в містах та селах України. Ми усіляко підтримуємо організацію подібних заходів усіма бажаючими, за умови безкоштовного відвідання заходів глядачами. Якісну копію фільму можна скачати з сайту http://ur.kvideo.com.ua/.

Час від часу мені кажуть: «Навіщо знімати такі фільми? Все одно українці програли визвольні змагання! Хіба такої України як зараз вони хотіли?». Так, Перші визвольні змагання закінчилися поразкою, проте патріоти України не здалися. Вони боролися і вірили, що настане час перемоги. І коли в 1991 році на мапі з’явилася незалежна Україна, то відбулося це завдяки героям Української революції, адже усі сучасні патріотичні організації мають своє коріння там, у 1917-1921. Що до того, яку Україну ми збудували … навряд чи бідність усього народу заради багатомільярдних  статків десятка злодюг була ідеалом борців за волю. Проте таку Україну збудували ми самі. Борці за волю лише дали нам шанс отримати незалежність. А що буде далі, залежить від нас. Не можна покладати рук, адже ще тридцять років тому український прапор над Україною здавався химерою. А сьогодні окупаційний прапор, який уособлює знищення кількох мільйонів українців, піднімають лише раз на рік, 9-го травня. То ж шанс на позитивні зміни є.

А пам’ять про тих, хто жертвував життям на початку 20-го сторіччя має втримати українців від зради Батьківщині, чи то у формі розкрадання державного майна, чи то у формі фальсифікацій на виборах, чи то у будь-якій іншій формі. Адже патріот не може спричинити шкоду власному народові, інакше він не тільки позбавляє себе звання українця, а і викреслює себе із списку людей.

Для мене особисто дуже важливим є те, що українці часів Перших визвольних змагань вірили в Україну, не боялися проявляти ініціативу, і прагнули виправити усі негаразди, які бачили навколо. Тільки так можна досягнути успіху в будь-якій справі. Цей ентузіазм має бути прикладом для кожного з нас.

Дивіться «Українську революцію», вірте в себе, та вірте в Україну. Слава Україні! Героям Слава!

 

Іван Канівець,

режисер фільму «Українська революція»


Оригінал статті: http://www.artvertep.dp.ua/print?cont=21557

 

 

19.04.2011 14:13 

Доній зіграв Петлюру

Народний депутат України від “Народної самооборони” Олесь ДОНІЙ зіграв роль Симона Петлюри в історичному фільмі “Українська революція” режисера Івана КАНІВЦЯ.

Про це УНІАН повідомили у прес-службі "Народної самооборони".

За словами О.ДОНІЯ, фільм розповідає про події в Україні в 1917-18 роки та знятий за спогадами Всеволода Петріва - військового та громадського діяча, письменника, військового міністра та генерал-хорунжого Армії УНР, який боронив Київ від більшовицьких військ на чолі з Муравйовим.

“Загалом це документальне кіно, але там, де не вистачає документальних фото- і відеоматеріалів, використовується історична реконструкція. В одному з невеличких епізодів взяв участь і я. Мені подзвонив давній приятель Богдан БЕНЮК, який озвучуватиме цей фільм, і запропонував участь. Я думаю, що це буде один з прикладів якісного документального кіно”, - сказав О.ДОНІЙ.

Він зазначив, що режисер не має державного замовлення на фільм про українську історію, тому знімає його за власний кошт і за допомогою друзів та однодумців.

Оригінал статті:

http://www.unian.net/ukr/news/news-431827.html

 

Українська правда
Історична правда
Постійна адреса публікації: http://www.istpravda.com.ua/videos/2011/04/19/36424/

2011: Доній у ролі Петлюри

19.04.2011
Симон Петлюра
Трейлер до фільму "Українська революція". В образі Симона Петлюри, який у Києві 1917-18 рр. командує загоном донбаських гайдамаків, знявся нардеп Олесь Доній - сам колишній революціонер. Історична реконструкція - коні, зброя, піротехніка та інші видовищні красоти.

Власне, це маленьке відео - не фільм, а трейлер. Трейлер до історичного документального фільму "Українська революція", знятого за спогадами Всеволода Петріва - генерал-хорунжого Армії УНР, який так невдало захищав Київ від більшовицьких військ на чолі з Муравйовим.

Як прийнято у сучасних документалках, широко використовуються постановочні кадри з історичною реконструкцією. В них в образі Симона Петлюри зразка 1917-18 рр. і з'являється народний депутат Олесь Доній - сам колишній революціонер, один із активістів студентського голодування осені 1990 року.

Студентська революція на граніті (ФОТО)

У трейлері Доній-Петлюра з'являється двічі. Один раз посилає своїх гайдамаків (очевидно, йдеться про Слобідський кіш, який штурмував повсталий "Арсенал" і боронив Маріїнський парк від більшовицьких військ) з криком "На штурм!" у атаку - тільки чомусь без багнетів. Потім тисне руку якомусь командиру в папасі (чи не отаману Волоху?).

Донієвий голос можна впізнати і в епізоді з "На прапор почет - дай!". Детальніше дізнаємося з прем'єри, яка призначена на серпень цього року (очевидно, до 20-річчя Незалежності).

Кінохроніка зі справжнім Петлюрою (1919 рік)

Режисер "Української революції" Іван Канівець не має державного замовлення на фільм про українську історію, тому знімає його за власний кошт. Йому допомагають друзі, приятелі та однодумці.

"За часів, коли я вчився на історичному факультеті, то у нас ще були заборонені для вивчення українські історики Грушевський, Винниченко, Аркас, Доценко, - коментує Доній свою появу у фільмі. - Тепер книжки і фільми на історичну тематику робляться не на держзамовлення, а ідеалістами-романтиками".

Іван Канівець відомий серед шанувальників документального історичного кіно своїм попереднім проектом - "Тризуб Нептуна", який розповідає про військово-морський флот УНР.

 

www.UKRNOVINY.cz

ZPRÁVY VIDEO INTERNET НОВИНИ УКРАЇНСЬКОЮ В ЧЕХІЇ

Українська революція невдовзі на екранах

П'ятниця, 15 квітня 2011, 08:49

Зйомки фільму за спогадами Всеволода Петріва про Полк імені Костя Гордієнка мали місце у музеї "Пирогово". Учасники – Військово-історичне товариство реконструкторів боїв і навіть представник офіцерства військово-морських сил України.

Олесь Доній в ролі Симона Петлюри. Петлюрівці, робочий клас, червоні гайдамаки, розстріл, барикади. Відбувалось усе на території Історико-архітектурної пам'ятки-музею "Київська фортеця".

Український режисер Іван Канівець готує документальний фільм на основі спогадів генерала та військового міністра УНР Всеволода Петріва, який вийде на екрани в серпні 2011 року.

Український режисер, випускник Національного університету театру, кіно і телебачення Іван Канівець готує документальний фільм, присвячений подіям Української революції 1917-1918 років. Загалом про тогочасні революційні події в Україні було знято лише декілька стрічок, зокрема "Українська революція - втрачена держава" Сергія Братішка та "Українська революція 1917 - 1921".

Про режисера Івана Канівця "Українські новини" вже повідомляли своїм читачам після його дебюту з документальним фільмом "Тризуб Нептуна" - першим, який розповідає про революційне становлення Українського державного флоту в 1917-1918 роках. Друга стрічка, над якою зараз працює режисер, - це продовження теми, тільки тепер події відбуваються не на морі, а на суші.

Як розповідає Іван Канівець, в основі фільму - історія полку імені Костя Гордієнка, яка базується на спогадах генерала, а в 1919 році військового міністра УНР Всеволода Петріва. Його спогади цінні насамперед тим, що написані живою мовою - Всеволод Петрів передає події такими, якими він їх побачив, без прикрас. Генерал зустрічався з багатьма лідерами Української революції, й спогади містять цікаві описи цих зустрічей та їхніх учасників.

Стрічка складатиметься з двох частин по 25 хвилин кожна. Першу режисер сподівається завершити до середини літа, а другу - до кінця вересня цього року.

Зазначимо, що цей фільм, як і попередній, Іван Канівець знімає власним коштом. Допомогу режисеру надає музей УНР, активну участь у проекті бере капітан другого рангу Тімур Баротов з Севастополя. У фільмі також знімаються реконструктори з військово-історичних клубів "Повстанець" та "Чота пішої розвідки 3-ї залізної дивізії ДА УНР". Закадровий текст читатиме народний артист України Богдан Бенюк, музику пише Андрій Пархоменко, а ілюстрації створює полярний дослідник, вчений та художник Василь Придатко.

Бізнесмени та політики спершу погоджуються, що такий фільм — річ потрібна і цікава, але спонсорами бути не хочуть, посилаючись на кризу - говорить Іван Канівець.

Оригінал статті:

http://www.ukrnoviny.cz/tema/akcent/1428-ukrajinska-revoluce

 

31.08.2011

Перший показ трейлеру до фільму «Українська революція».

24 серпня, у Львові, в рамках VI міжнародного фестивалю незалежного кіна «Кінолев 2011», відбувся перший показ трейлеру до фільму «Українська революція».
З нагоди показу фільму «Тризуб Нептуна», що був відзначений спеціальною відзнакою фестивалю «Кінолев» у минулому році, а також презентації трейлеру нового фільму «Українська революція», до виступу на фестивалі були запрошені режисер та продюсер Іван Канівець, а також оператор Рустам Ходжиєв.

Іван Канівець сказав:

Сьогодні можна почути, що в нашій країні безліч негараздів. Мабуть це правда. Але це можна змінити. І це можна змінити завдяки людям, які будуть готові йти на жертви заради власної країни. Хочу нагадати висловлювання американського президента Кеннеді: «не запитуй, що твоя країна зробила для тебе, запитай себе, що ти зробив для своєї країни». В нашій історії було багато людей, які готові були жертвувати своїм життя, щоби Україна існувала. Про таких людей розповів у своїх спогадах Всеволод Петрів, в 1917 році полковник російської армії, що згодом став військовим міністром УНР. Він бачив на власні очі як проходила українізація в російській армії під час подій 1917 року. Він бачив, як солдати, одягнуті в російську військову форму, починали відчувати себе українцями, і більше не хотіли боронити інтереси чужої для них імперії.
Фільм називається «Українська революція», з одного боку це скорочення від назви спогадів Петріва. Вони називаються «Спомини з часів української революції».
Ця назва означає також соціальну і національну революцію, що відбулася в той час на теренах України.
Але є також і третій, дуже важливій сенс у назві «Українська революція». Це революція, що відбулася в душі кожного українця, що був громадянином російської чи австро-угорської імперій. Це спалах, що пробудив національну свідомість, що змусив людину відчути себе відповідальним за долю своєї країни, свого народу.

 

Відкриття пам’ятної дошки воїнам Армії УНР.


Благодійна ініціатива “Героїка” у суботу, 16 березня 2013 року о 10:00, в селі Гнатівка Києво-Святошинського району Київської області, відкриває меморіальну дошку присвячену Окремому Запорізькому загонові Армії Української Народної Республіки.
У лютому 1918 року, після запеклих 10-денних вуличних боїв у Києві, під тиском радянських армій В. Антонова-Овсієнка та М. Муравйова українські війська змушені були відступити зі своєї столиці на захід – у бік Житомира.
В Гнатівці, під керівництвом виконувача обов’язків військового міністра Олександра Жуківського відбулося переформування всіх наявних військ в Окремий Запорізький загін.
Серед вояків, що відступили до Гнатівки, та увійшли у склад Окремого Запорізького загону був і полк імені Костя Гордієнка під командою полковника Всеволода Петріва.
Згадка про ці події присутня в другій серії фільму «Українська революція».
Разом із пам’ятником “Старшинам Армії УНР уродженцям м. Києва”, також відкритим Благодійною ініціативою “Героїка”, це буде другий пам’ятний знак героям фільму «Українська революція».

 

Заява творчої групи фільму «Українська революція»

    У 2011 – 2012 роках, під час зйомок вуличних боїв 1918-го року у Києві, наша знімальна група у страшному сні не могла уявити, що громадяни України змушені будуть знову будувати барикади, що в Києві запалають будинки і знову буде литися кров. І що на очах учасників наших зйомок, в столиці нашої країни, нелюді одягненні у військову форму, з вогнепальною зброєю знову будуть полювати на людей.

    Ми вважаємо, що люди, вбиті за участь в акціях протесту за останній час, є справжніми Героями України.

    Просимо усіх, у кого є можливість, допомогти сім`ям загиблих.

    Слава Героям!

Список загиблих станом на 17:00 21 лютого.

1. Арутюнян Георгій Рівне, громадянини Грузії 04.07.1960
2. Байдовський Сергій Романович Нововолинськ 21 серпня 1990 року
3. Бондарев Сергій Анатолійович Київ 24.11.1981
4. Бондарчук Сергій Миколайович Старокостянтинів Хмельницької обл. 09.09.1961
5. Брезденюк Валерій Вінниця 50 років
6. Вайда / Байда Богдан Іванович с.Летня Дрогобицький район Львівська область 28.04.1965
7. Варениця Роман Михайлович с. Старий Яр, Яворівський район Львівська область 11.12.1978
8. Васильцов Віталій Валерійович Київська обл., Біла Церква 1977
9. Веремій В’ячеслав Васильович Київ 22.02.1980
10. Войтович Назар Юрійович Тернопільщина 1996 р.н. (на момент загибелі - неповнолітній)
11. Голоднюк Устим Володимирович Збараж, Тернопільська обл 12 серпня 1994 року
12. Горошишин Максим с.Грушківка, Кам'янський р-н, Черкаська обл. 25 років
13. Гриневич Едуард Миколайович с. Деревки, Любешівський район, Волинська область 31.05.1985
14. Гурик Роман Вікторович (Ігорович - ?) Івано-Франківськ 1994
15. Дворянець Антоніна Бровари 62 роки
16. Дзявульський Микола Степанович Шепетівка, Хмельницька обл. 1958 р.н.
17. Дигдалович Андрій Іванович с.Сокільники, Пустомитівський р-н, Львівська обл. 03.06.1973
18. Дідич Сергій Васильович Городенка (Івано-Франківська обл.) 44 роки
19. Дмитрів Ігор Федорович с.Копанки Калушського р-ну Івано-Франківської області 30 років
20. Жаловага Анатолій Григорович Львів 13.03.1980
21. Жеребний Володимир Миколайович м. Рудки, Самбірський район, Львівська область 06.10.1985
22. Зайко Яків Якович Житомир 73 роки
23. Захаров Володимир Костянтинович 57 років
24. Капінос Олександр Тернопільська обл., Кременець 10.03.1984
25. Кемський Сергій Олександрович Керч 1981
26. Кіпіані Давид
27. Кіщук Володимир Юрійович Запорізька обл. 1956 р.н.
28. Костенко Ігор Ігорович Тернопільська область Бучацький район село Зубрець 31.12.1991
29. Корнеєв Анатолій Петрович с. Гаврилівці Кам'янець-Подільського району
30. Корчак Андрій Львівська обл., Стрий 49 років
31. Котляр Євген Харків 1980 р.н.(в квітні було б 34)
32. Коцюба Віталій Миколайович Львів 07.07.1982
33. Креман Іван Кременчук
34. Кульчицький Володимир Станіславович Київ 1949 р.н.
35. Мовчан Андрій Сергійович Київ (Святошино) 17.01.1980 р.н.
36. Мойсей Василь Михайлович Ківерці Волинської області 23.03.1992 р.н.
37. Наумов Володимир Григорович село Шевченко, Добропільського р-ну, Донецької області. 9 березня 1970 року
38. Опанасюк Валерій Адамович Рівне 20.05.1971 р.н.
39. Пагор Дмитро Хмельницький 21рік
40. Павлюк Володимир Коломия біля 40 років
41. Паньків Микола с.Лапаївка Львівської обл. 39 років
42. Паращук Юрій Григорович м. Тальне, Черкаська обл. 01.07.1966
43. Пасхалін Юрій Олександрович Черкаська обл. 1984 р.н.
44. Плеханов Олександр Вікторович 07.03.1991
45. Полянський Леонід Петрович приблизно 35 років
46. Саєнко Андрій Степанович Фастів, Київська обл. 1962 р.н.
47. Сердюк Ігор Кременчук, Полтавська обл. 40 років
48. Смолянський Віталій Віталійович Уманський район, с. Фурманівка
49. Сольчаник Богдан Зиновійович Старий Самбір, Львівська обл. 25.07.1985 року
50. Тарасюк Іван Миколайович Волинська область смт Олика. 28 січня 1993 року
51. Ткачук Ігор Михайлович с. Велика Кам'янка, Івано-Франківська область 01.09.1975
52. Точин Роман Львівська область Жадачівський район , місто Ходорів 1969 р.н.
53. Тур (Бльок) Іван Іванович м.Городок Львівської області 21.07.1973
54. Ушневич Олег Михайлович Дрогобич (Сколе - ?) 1982 р.н.
55. Храпаченко Олександр Володимирович Місто Рівне , вул Волинської дивізії 11-а кВ 72 18.09.1987
56. Хурція Зураб Грузія 29.07.1960
57. Чаплінський Влад (Володимир - ?) Обухів
58. Черненко Андрій 35 років
59. Чміленко Віктор Іванович Кіровоградська область, Бобринецький район, с.Борисівка 1961 р.н.
60. Царьок Олександр Миколайович с. Калинівка, Васильківський район Київської області.
61. Шаповал Сергій Борисович Київ 1969 р.н. (1968 - ?)
62. Шилінг Йосип Михайлович 14.03.1952
63. Шимко Максим Вінниця 33 роки
64. Щербанюк Олександр Миколайович Чернівці 02.01.1968

 

30.11.2011

Офіційна заява з приводу дати виходу фільму.

Шановні учасники проекту, та майбутні глядачі фільму!

В останній день осені, мушу поділитися з Вами інформацією про стан готовності фільму.
Є позитивні новини. Знімальний процес майже завершено. Із запланованих двох серій в 25 хвилин кожна, відзнято матеріал сцен, що займають у фільмі близько 48 хвилин. Тобто, невідзняті сцени, це близько 2 хвилин фільму.
Зображення першої серії, за винятком кількох сцен, та кількох нескладних спецефектів вже готове.
Зображення другої серії, потребує розробки ще кількох складних спецефектів. Для другої серії не вистачає сцени з Михайлом Грушевським, організація зйомки якої досі не вдалася.
Довгий час не було змоги записати пісні у виконанні Тараса Компаніченко, але 22 листопада, нарешті, були записані пісні для першої серії.
Це відкрило можливість остаточного монтажу, і сьогодні перша серія виглядає майже такою, якою її побачить глядач.
Коли зображення її буде повністю готове, потрібно буде ще близько двох тижнів на остаточний монтаж звуку.
Таким чином, робота над фільмом вже близька до завершення.
Проте є і погана новина.
Я не можу зараз остаточно визначити дату прем’єрного показу, тому що значна частина об‘єму роботи, що залишився, залежить не від членів знімальної групи.
Ми, як ніхто, зацікавлені в якнайшвидшому завершенні цього проекту, адже майже рік важкої праці дався взнаки. Проте ми не зупинимось, доки стрічка не буде остаточно готова.
Хочу ще раз подякувати усім, хто прийняв участь в роботі над фільмом.
І прошу пробачення за відтермінування виходу фільму.
Дата прем’єри буде повідомлена на сайті http://ur.kvideo.com.ua/

З повагою,
режисер та продюсер
Іван Канівець

 

15.08.2011

Офіційна заява з приводу відтермінування прем'єри фільму.

Шановні учасники проекту, та майбутні глядачі фільму!
З сумом маю повідомити Вам, що прем'єра фільму, запланована на серпень, переноситься на кілька місяців.

Це сталося з незалежних від творчої групи причин.
Розрахунковий бюджет фільму складає близько 420 тисяч гривень. Але навіть з урахуванням невеликої спонсорської допомоги, знімальна група не мала і чверті потрібної суми. Тому виконання усіх необхідних робіт стало можливим лише завдяки безкоштовній допомозі більше ніж двох сотень волонтерів, серед яких реконструктори, члени знімальної групи, власники кіно та звукового обладнання, історики, музиканти, працівники музеїв, та багато інших.

Проведення зйомок в таких умовах вимагало від творчої групи координації зусиль багатьох людей, і це не завжди вдавалося в закладені терміни. Вже на початку травня зйомки почали відставати від графіку.

На сьогоднішній день зйомки ще не завершено. Але залишилось небагато. Відзнято більше 93 відсотків фільму. 21 серпня мають відбутися наступні зйомки, що ще більше наблизять нас до завершення роботи. Нам потрібен час, щоб відзняти останні сцени, змонтувати кіно та доробити комп’ютерні спецефекти.

Тому прем'єра фільму “Українська революція” переноситься на осінь 2011 року.
Хочу подякувати усім хто прийняв участь в роботі над фільмом, і попросити ще трохи почекати.
Сподіваюсь на розуміння як учасників проекту, так і майбутніх глядачів фільму.

З огляду на появу у деяких ЗМІ неправдивих відомостей про дату прем’єри та хід роботи над фільмом, хочу зауважити, що офіційні повідомлення про роботу над фільмом розміщуються виключно на сайті:
http://ur.kvideo.com.ua/
Інші повідомлення не мають відношення до роботи над фільмом «Українська революція».

На цьому ж сайті розміщуються посилання на статті, які не містять фактологічних помилок. І там же буде вказано місце та час проведення прем’єрного показу.

 

З повагою,
режисер та продюсер
Іван Канівець

Інформація про інші проекти на сайті kvideo.com.ua